Коли поверхово вдивляєшся у простір, де в нескінченну широчінь – водяне плесо, і навкруги у кілька кілометрів – ані жодного живого об’єкта, то здається, що така величезна площа ніби є мертвою. Але це зовсім не так! На цьому водному дзеркалі (і в ньому теж) – своє життя! А ще, коли дивишся неозброєним оком на заплавні луки, то здається, що картинка однакова всюди. Але то також тільки ілюзія! Насправді ж кожна місцевість, куди дійшла весняна повінь, має свою особливість.
На верхів’ях низькорослих дерев або кущів, які ледь видніються на затоплених луках, можна вгледіти пташок, яких не побачиш на підтоплених болотистих місцях, де на купинах, до того ж, виграють свої ролі різні комахи та малі пернаті.
Між цією усією різнобарвністю водних ділянок виділяється і загальна їхня властивість: вони немовби оберігають людей у скрутній ситуації, в якій ми усі опинилися. Недарма ж під час перебування на прикордонні місцевий краєзнавець-біолог зауважить: «Природа неначе сама допомагає нам захищати українські кордони». І це справді так! З боку наших сусідів, з якими межує Чернігівщина, на десятки кілометрів територія оповита водяним плесом: спробуй тикнутися отаким шляхом – не виберешся вже звідти ніяк.
Для деяких селян, до осель яких впритул підійшла вода, – це, звичайно, проблема. Та кожен розуміє, що такі природні явища, як би там не було, – тимчасові. От і поважного віку чоловік на ім’я Олександр (прізвище не захотів вказувати) із села Коробки Любецької територіальної громади через затоплені луки випасає більше десятка своїх кіз на закинутих подвір’ях та городах. А їх тут, у селі, вдосталь.
– А молоко здаєте на переробку кудись? – питаю у «чабана».
– Та яке там… – відповідає чоловік. – Молодняк онде доїть кіз, ото так молоко й переробляється.
Щоправда, у кого більше городів чи то інших площ, які не вкриті водою, господарі можуть дозволити собі випасати на них корову чи коня.
А на озерцях, відрізаних водою від осель, рясно заквітчані груші, яблуні, вишні…
– Надвечір майже щодня онде до цієї грушки, – показує на квітчасте деревце Олександр, – припливає пара лебедів, і вже на ранок кудись знову відпливають.
Оскільки ми прибули сюди вдень, то нам не пощастило помилуватися птахами вірності.
Вздовж озера Нижній Болгач, що виплеснуло свої води за безмежний виднокіл, проглядається величезний банер. Напис на ньому запрошує мандрівників зупинитися у цій місцевості і винайняти житло, для чого вказано і номер телефону. Дійсно, є деякі дерев’яні хати з низенькою призьбою і невеличкими вікнами, але з цивілізаційними умовами: і «тарілка» для прийому телевізійних програм, і кондиціонер до стіни причіплений. Замовляй, плати грошики – і насолоджуйся природою, зокрема рибальством…
За словами місцевого краєзнавця-біолога Володимира Попруги, в озері Нижній Болгач водиться понад десяток видів усіляких риб. Проблема тільки в тому, що деякі недобрі люди через свою ненажерливість та байдужість до природи використовують електровудки, через що гине не лише риба, а й інші озерні мікроорганізми.
Та поки що, звичайно, нам усім не до рибальства. Ото вже після перемоги над ворогом можна буде зайнятися і релаксацією.
…А на луках, куди вода не дійшла, зростає різна рослинність. Йдемо стежиною, і про яку рослинку-квітку не запитаю у Володимира Попруги – він готовий розповідати про кожну з них годинами… От що значить – справжній фахівець! Не дарма ж усе своє життя вчителював: викладав біологію спочатку в школі, а потім у Ріпкинській гімназії.
– Серед рослин, які зростають на березі озера Нижній Болгач, квітує зараз скромна на перший погляд рослинка – глуха кропива рожева, – ділиться своїми знаннями біолог. – Крім того, зацвітає тут рясненькими квіточками пшінка весняна, утворюючи справжній жовтий килим. Також тут зустрічається і така рослинка, яка має назву яглиця. Її переважно люди додають у корм худобі, бо вона має лікувальні властивості.
А взагалі прибережжя озера дуже багато на усілякі рослини. Якщо одні вже відцвітають, то інші ще тільки-но починають зацвітати. І так – ціле літо, аж до пізньої осені…
Розповів біолог і про майже виняткову цікаву знахідку, яка неабияк його вразила.
– Коли знайшов альдрованду пухирчату, я був дуже здивований, адже ця рослина є дуже рідкісною, – розповідає фахівець про свої враження від знахідки. – Вона занесена до Червоної та Зеленої книг, і нечасто її можна зустріти біля водойм та й узагалі. Але вже коли вона росте десь, то це означає, що вода в такій річці або озері – чиста.
Відчувається, що Володимир Попруга щиро і по-справжньому вболіває за довкілля. А ще є у нього і неприхована життєва позиція.
– Дніпрова заплава в нашому краї має підвищені правий і лівий береги. А цього року, як ніколи, дніпрова заплава залита повеневою водою. У такий спосіб сама природа допомагає нам захищатися від російського агресора, – зазначив краєзнавець.
Як бачимо, і заливні луки, що затоплюються під час весняного розливу Дніпра, Десни та інших річок і озер, теж оберігають наші кордони.
Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка
